http://goodsongs.com.ua/

Мені здавалося, як лілії зривав,
Що тих квіток у нас немало.
Я їх коханій дарував,
Я їх коханій дарував,
Мене кохана цілувала.

А білі квіти юнаки несли в човни,
А білі квіти рвали всюди...
І важко плакали вони,
І важко плакали вони,
І важко плакали, мов люди.
І нас покинули вони,
І нас покинули вони,
Немов любов, що вже не буде.

Уже літа на білих конях пропливли,
По білих квітах геть промчали,
І квіти вже не зацвіли,
І квіти вже не зацвіли,
Де нас кохані зустрічали.

Ой хто ж так ніжно їх лілеями назвав,
Немов признався у коханні?
Якби ж я знав, коли зривав,
Якби ж я знав, коли зривав,
Що людям тих квіток не стане...
Якби ж я знав, коли зривав,
Якби ж я знав, коли зривав,
Що ті квітки для нас останні!

Ой хто ж так ніжно їх лілеями назвав,
Немов признався у коханні?
Якби ж я знав, коли зривав,
Якби ж я знав, коли зривав,
Що людям тих квіток не стане...
Якби ж я знав, коли зривав,
Якби ж я знав, коли зривав,
Що ті квітки для нас останні!

http://goodsongs.com.ua/